https://tut-zdorovo.ru

ЄВРЕЙСЬКЕ ЦЕРЕМОНІАЛЬНЕ СРІБЛО XVIII – початку XX ст.

Експозиція

ЄВРЕЙСЬКЕ ЦЕРЕМОНІАЛЬНЕ СРІБЛО XVIII – початку XX ст.

Історія єврейського мистецтва охоплює безліч місць і часів. Створені часто невідомими майстрами чудові твори єврейського мистецтва, які не раз переживали сповнені драматизму колізії, є не просто зразками художньої творчості, а наочним втіленням історії і традицій іудаїзму.

Єврейська релігія багата на символи та церемонії. Протягом століть у єврейських домівках, синагогах, у побуті і під час здійснення обрядів використовувалися різні твори мистецтва, які дістали загальну назву іудаїка.

У євреїв не було „чистого мистецтва”, тим більше поклоніння кумирам. Єврейське мистецтво було лише засобом поклоніння Господу й оспівування Його. Це знайшло втілення в прикрасах синагог, оформленні книг, формі та декорі ритуальних предметів, одязі і інтер’єрі єврейського будинку.

З часів діаспори євреї були складовою інших народів та їхніх культур, жили повним життям громадян держави або ж відокремлено в своїх ізольованих общинах. Судилося євреям проживати і на українській землі.

Найдавніші відомості про євреїв, що проживали на теренах сучасної України, та про їхню релігію належать до періоду дохристиянської Русі. Вони датуються першим століттям нашої ери. Це два написи грецькою мовою на мармурових плитах, знайдених під час розкопок у Керчі. У написах йдеться про те, що деякі раби, які отримали свободу, перебуватимуть під захистом єврейської общини.

Перша писемна згадка про євреїв на івриті на теренах сучасної України належить до початку X ст. Це знайдений у Каїрській генезі лист, в якому київські євреї звертаються до своїх одновірців з проханням допомогти їхньому співбрату.

Літописні джерела свідчать про існування в давньому Києві єврейського кварталу Жидове та Жидівських воріт.

У Київській Русі проживала значна кількість євреїв. І це не дивно. Протягом двох століть східним сусідом Київської Русі був Хазарський каганат, держава, в якій іудаїзм був головною релігією. В одному з літописів повідомляється, що в 986 році з Хазарського каганату до князя Володимира прибули євреї, щоб схилити його до прийняття іудаїзму. Напередодні хрещення Русі іудаїзм міг бути альтернативою християнству.

Життя євреїв у різних країнах було тісно пов’язане з історією корінного народу. І кожний вирішальний момент в цій історії, радісний чи трагічний, неодмінно накладав відбиток і на життя єврейського населення.

В 1654 році, після приєднання України до Московського царства, було підписано трактат „о вечном мире” між Росією та Польщею, який передбачав вільний торговий обмін з поміткою „крім жидів”. Вдова імператора Петра І Катерина в 1727 році видала указ про вигнання євреїв з теренів України й Росії. Причому в кожного єврея примусово вилучалися золоті та срібні монети, а в обмін видавалися мідні. Наступники Катерини Петро II та Анна Іоаннівна повелися гнучкіше, дозволили євреям приїжджати в торгових справах. Однак імператриця Єлизавета Петрівна, яка відзначалася удаваною набожністю, знову підтвердила дію указу своєї матері Катерини. Це негативно позначилося на інтересах держави: порушувалися торгові договори, зривалися поставки, державна казна не отримувала грошових надходжень, податків та мита. Коли ж занепокоєний тривожними повідомленнями з місць Сенат надіслав доповідь, у якій пропонувалося „для приращения Вашего Императорского Величества интересов й распространения коммерции” знову дозволити євреям торгувати на ярмарках у Росії, імператриця наклала гордовиту резолюцію: „От врагов Христовых не желаю интересной прибыли”, тобто вигоди.

Так тривало доти, доки на російський престол не ступила Катерина II – правителька з прагматичним розумом і великими задумами. Під час її царювання відбулося своєрідне вирішення єврейського питання на багато років наперед. Імператриця погодилася на вільне проживання євреїв у Росії, проте лише в окремих губерніях, які становили так звану „смугу осілості”. Сюди увійшли західні окраїни Росії – насамперед ті області, які вона отримала після поділів Польщі у XVIII – початку XIX ст. З 1794 року в „смугу осілості” увійшла і Київська губернія.

Волинь, Поділля, Галичина, Буковина та інші землі сучасної України у XVIII – початку XX ст. були місцем найчисленнішої єврейської діаспори. Тут інтенсивніше розвивалася єврейська культура, яка з часом набула самобутнього характеру, досягла високого рівня образотворчості. В багатьох проявах єврейської культури можна побачити риси, які зближують її з українською.

На жаль, у бурхливих, часом кривавих подіях попередніх століть та десятиліть загинуло багато пам’яток єврейської культури. Однак час відродження настав. У незалежній Україні відкриваються та відбудовуються синагоги, єврейські школи, театри. Об’єктом всебічного вивчення стали унікальні пам’ятки єврейської культурної спадщини.

В 1989 році наукові співробітники та реставратори Музею історичних коштовностей України почали масштабну науково-дослідницьку роботу з вивчення та реставрації колекції єврейських ритуальних срібних предметів, яка довгий час зберігалась в музейному фондосховищі.

До 20-х років XX ст. ці пам’ятки єврейського церемоніального мистецтва використовували в синагогах та єврейських домівках під час здійснення обрядів, їх дарували на честь радісних і сумних подій різним общинам, молитовним будинкам і синагогам на теренах сучасної України: Київ, Житомир, Вінниця, Білопілля, Єлисаветград, Лохвиця, Меджибіж, Тульчин, Одеса, Херсон, Ямпіль, Волочиськ – це лише часткова їх географія.

Музейна колекція хронологічно охоплює період з початку XVIII ст. до 20-х років XX ст. До неї увійшло близько 400 експонатів. Деякі з них придбав ще в 1912-1914 роках від приватних осіб Київський художньо-промисловий і науковий музей (нині Національний музей історії України). Частину експонатів передала до Музею історичних коштовностей України в 1980-х роках Київська митниця.

Більшість пам’яток колекції становлять культові єврейські предмети, вилучені в 1920-1930-х роках з синагог та молитовних будинків України на підставі Декрету „Об изъятии церковных ценностей в фонд помощи голодающим”. Це відбулося в той час, коли культові предмети з дорогоцінних металів та коштовного каміння вважалися великими цінностями, що мали тільки матеріальне значення. А „попов, ксендзов, раввинов... рассматривали не как жрецов определенной религии, а как группу граждан, коим государство поручило хранение и во временное пользование ценности, которые для борьбы с голодом должны быть возвращены” – так зазначалось у директиві під грифом „Совершенно секретно” у 1922 році.

Таким чином єврейські церемоніальні предмети з дорогоцінних металів, як і культові предмети інших релігій, опинилися в Державному сховищі Держбанку, звідки їх і було передано до музею.

Завдяки плідній, наполегливій, часто пов’язаній з ризиком для життя діяльності відомих істориків, мистецтвознавців, музейних фахівців Д. Щербаківського, Ф. Ернста, А. Середи та багатьох інших ці речі не було переплавлено і згодом передано до музею.

Значну частину колекції становлять експонати заснованого в 1927 році, закритого напередодні Другої світової війни Всеукраїнського музею єврейської культури імені Менделя Мохер Сфорома.

Нині в колекції єврейського церемоніального срібла Музею історичних коштовностей України представлено срібні ритуальні предмети життєвого та річного циклів: корони Тори, Торашилди, риммоніми, указки для читання Тори, ханукальні лампи, сувої Естер, бсаміми та інші. До складу колекції увійшли також побутові речі, виготовлені відомими єврейськими ювелірами, та подарунки відомим єврейським письменникам.

За єврейськими законами, звичаями та традиціями кожний єврей у повсякденному житті і в свята мав дотримуватися певних обрядів, які здійснювалися за допомогою предметів, що виконували подвійну функцію: прямого призначення і декоративну.

Форма єврейських ритуальних предметів, обумовлена призначенням і обрядовою символікою, залежала від впливу пануючих художніх стилів.

Серед творів єврейського мистецтва особливе місце належить предметам, які прикрашають сувої Тори. Оскільки храм та палац іудейських царів було зруйновано, релігійну ревність, як і тугу за царством, євреї перенесли на Тору. Тора – святиня єврейського народу, в перекладі з івриту – вчення, головний священний текст іудаїзму.

Традиційне коло предметів супроводжує синагогальну дію з сувоєм Тори. Сувій увінчують оригінальними за формою та багатими за орнаментикою навершшями риммонімами, зверху надягають корону. На ланцюжку підвішується спеціальна пластина – Торашилд (щит Тори). Для читання сувою призначаються спеціальні указки.

У колекції музею представлено 38 унікальних зразків корон, виготовлених у XVIII – початку XX ст. в майстернях Австро-Угорщини, Польщі, Росії, України. Усі види ювелірних технік, велику майстерність, якою володіли золотих справ майстри, вкладено у створення корон Тори – справжніх вершин єврейського церемоніального мистецтва.

Зібрання музею нараховує 105 Торашилдів, різних за стилем і технікою орнаментації, виготовлених майстрами України, Росії, Польщі, Німеччини у XVIII – початку XX ст. Ці декоративні пластини становлять одну з найяскравіших сторінок у народному мистецтві євреїв України. Група Торашилдів Музею історичних коштовностей України є найбільшим зібранням цих пластин, які походять з теренів сучасної України.

В колекції музею представлено 60 указок різних типів для читання Тори: 58 зроблено зі срібла, одну – з кістки, одна дерев’яна з деталями зі срібла й перламутру. Їх виготовлено в майстернях України, Росії і Польщі в XVIII – початку XX ст.

В колекції представлено також 11 кідушних обрядових стаканів XVIII – початку XX ст., оздоблених орнаментальними рослинними мотивами, зображеннями левів, грифонів, єдинорогів. Вони виготовлені майстрами Німеччини, Польщі, Росії, України з характерними для традиційних єврейських кубків написами на івриті та ідиші (фрагменти молитов, благопобажання, прізвища власників, рідше – майстра).

Різноманітністю форм, високим технічним рівнем виконання вирізняються бсаміми – ємності для пахощів. Серед них мініатюрні маленькі вежі, скриньки, виготовлені майстрами України, Польщі і Росії в XVIII – початку XX ст. В колекції музею зберігається 60 бсамімів.

Одне з найшановніших свят у євреїв – Ханка – відзначається на згадку про перемогу іудеїв над грекосирійськими завойовниками в II ст. до н.е. і про визволення Єрусалимського Храму. Під час свята традиційно запалюють вісім вогнів, для чого використовують спеціальні ханукальні лампи. В XVIII–XIX ст. на теренах сучасної України ханукальні лампи були предметом масового виробництва. В Україні та в деяких районах Польщі з початку XIX ст. виготовляли ханукальні світильники особливого типу, які дістали назву Баал-Шем-Тов (за ім’ям засновника хасидизму). Ці величні й ошатні світильники з традиційним орнаментом, виконані на високому рівні ювелірного мистецтва, викликають почуття піднесеності, захоплення, урочистості.

Найрадіснішим єврейським святом є Пурим, яке відзначають на згадку про події, описані в Біблейській Книзі Естер (Книга Естер: 9, 24). Головна подія святкування Пуриму – публічне читання Книги Естер. В колекції музею є три Мегіллат Естер у срібних золочених футлярах, які вважаються унікальними.

В єврейському традиційному мистецтві виробництво церемоніальних предметів зі срібла посідає особливе місце. Ця галузь художньої творчості вже належить минулому. Однак у XVIII – початку XX ст. центри виробництва ритуальних єврейських предметів були відомі саме на теренах сучасної України.

Чудові корони, які увінчували сувої Тори, виготовляли львівські ювеліри. Декілька прекрасних екземплярів корон XVIII–XIX ст. збереглися до нашого часу. Проте справжній розмах цього ремесла можна уявити за відомостями Меєра Балабана в його дослідженні з історії львівських євреїв: під час погромів 1664 року в старій міській синагозі було вкрадено або знищено 24 срібні корони Тори, серед них 6 золочених. Водночас із так званої нової синагоги Ісаака Нахмановича зникли 34 корони. Незважаючи на гоніння та переслідування, єврейська ювелірна справа у Львові зберігала свої позиції. За даними ревізії 1708 року, в місті було 44 ювеліри-іудеї та 10 ювелірів християнського віросповідання.

У другій половині XVIII – початку XIX ст. чимало євреїв-ювелірів працювало в Жовкві, Бродах та інших центрах єврейського розселення. Відомим центром єврейського життя в XIX ст. був Житомир. Велике значення для розвитку єврейського церемоніального мистецтва мала діяльність першого та єдиного в Росії Житомирського ремісничого єврейського училища (1862-1884), в якому навчалось близько 1500 учнів. Училище давало майбутнім майстрам високу професійну підготовку. Користь від цього училища була настільки відчутною, що генерал-губернатор Анненков опрацював проект організації за його типом ремісничих шкіл в різних центрах Південно-Західного краю. Саме в цей період в Житомирі було створено єврейські ритуальні предмети, які представляють унікальну групу в срібній іудаїці.

В останній чверті XIX ст. центром виробництва єврейських церемоніальних срібних предметів став Київ. В відомості ремісників Київської ремісничої управи з 11 травня 1881 року до 27 грудня 1888 року зазначено: місцевих майстрів-християн – 484, іногородніх християн – 711, іноземців – 162, євреїв – 2227, разом – 3584.

В XIX - початку XX ст. чудові зразки єврейського церемоніального мистецтва було створено в Бердичеві, Кам’янці-Подільському, Одесі та інших українських містах.

Колекція єврейських церемоніальних виробів зі срібла Музею історичних коштовностей України представляє унікальне зібрання пам’яток єврейської культури не лише в Україні, але й інших країнах. Високому розвитку єврейської культури в Україні сприяло багато чинників, зокрема велика концентрація єврейського населення, давні традиції національних культур тощо.

Єврейські ритуальні предмети, створені в Україні, вражаючий приклад виникнення та розвитку унікальної групи срібних виробів в іудаїці з яскраво вираженими рисами українського народного мистецтва.

Предмети відзначаються єдиним стилем, досконалістю художнього та віртуозністю технічного виконання. Це свого роду симбіоз створеного в синагогальному мистецтві Німеччини, пізніше Польщі за минулі століття. Розуміючи, що традиції продовжують жити лише в тому випадку, коли їх постійно розвивають і оновлюють, майстри створили предмети та композиції, спираючись на єврейські традиції та загальноукраїнську орнаментальну спадщину.

Минуло п’ятнадцять років відтоді, як фахівці музею почали важливу роботу з відродження унікальних пам’яток єврейської культури в Україні, в якій взяли участь спеціалісти з різних галузей науки, мистецтвознавці та реставратори не лише з Музею історичних коштовностей України. Ми хочемо висловити щиру вдячність Головному рабину міста Києва та України пану Якову Дов Блайху, Директорові Центру єврейського мистецтва Єрусалимського університету професору Алізі Коен-Мушлін, відомому дослідникові та колекціонеру пану Уїльяму Гросу, представникові фірми „Vacheron Constantin” в Україні пану Жан-Мішелю Спіра за всебічну та безкорисливу допомогу в роботі з колекцією.

Науково-дослідницька та реставраційна робота фахівців дала можливість показати ці унікальні речі на багатьох виставках в Києві (1991, 2002-2003), Житомирі (1992), Відні (1993), Люксембурзі (1997), Італії (1998), США (2000). В 1994 році 60 предметів з колекції іудаїки зайняли своє місце в постійній експозиції Музею історичних коштовностей України. Ці експонати разом з ювелірними творіннями інших народів розкривають широку палітру мистецтва та історії України.

<<Назад

сайт создан компанией