http://artofremake.ru/

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО СХІДНОЇ ЄВРОПИ ЗА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (III-XIV ст.)

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО СХІДНОЇ ЄВРОПИ ЗА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (III-XIV ст.)

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО СХІДНОЇ ЄВРОПИ ЗА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Підвищена увага до ювелірного мистецтва є однією з характерних особливостей нашого часу. І це не випадково. Адже в творчості як сучасних, так і стародавніх ювелірів завжди найбільш вільно й безпосередньо відбиваються глибинні уявлення людей про прекрасне в естетичному і навіть етичному вираженні найважливіших законів і норм життя.

Значний інтерес викликають першокласні ювелірні вироби епохи середньовіччя зі скарбниці музею, які збереглися до наших днів. Ця унікальна мало відома спеціалістам колекція відзначається великою художньо-історичною і документальною цінністю. Чимало предметів зі збірки музею містять важливі відомості не лише про історію розвитку художнього ремесла, але й про культурні зв’язки і впливи, світовідчуття, традиції і смаки. Певною мірою вони також є відображенням матеріальної і духовної культури народів, які жили у той насичений бурхливими подіями період історії.

У складі колекції – прекрасні вироби із золота та срібла, виготовлені у найскладніших техніках художньої обробки благородних металів, декоровані сканним, гравірованим і карбованим орнаментами, перегородчастими емалями, черню й позолотою, інкрустовані коштовним та напівкоштовним камінням. Багато віків тому до таких виробів належали і прикраси святкового вбрання, озброєння, кінської збруї, а також культові та побутові предмети, що знайдені на території України під час археологічних розкопок в похованнях вождів кочових племен, у складі давньослов’янських та давньоруських скарбів.

Високий рівень майстерності ювелірів, які створили ці безцінні твори, втілився у гармонійному поєднанні практичної доцільності речей з красою та вишуканістю їх зовнішнього вигляду.

Пам’ятки ювелірного мистецтва IV-XIV ст., виконані художниками різних племен і народів, були поширені на значній території: у степах від Дону до Дунаю, а також у лісостеповій та лісовій зонах сучасної України. З давніх часів ці регіони населяли народи, які розрізнялися між собою етнічним складом, мовою, рівнем матеріального та культурного розвитку.

У південноукраїнських степах мешкали численні кочові скотарські племена: готи (III-V ст.), гуни (IV-V ст.), авари (VI-VII ст.), хозари (VII-X ст.), печеніги (Х-ХI ст.), половці (ХІ-ХІІІ ст.), монголо-татари Золотої Орди (XIII-XV ст.).

У лісостеповій та лісовій смугах з VI ст. господарювали осілі хліборобські східнослов’янські племена.

Культура кочовиків (номадів) середньовіччя значною мірою є синкретичною. Вона формувалася в результаті злиття творчих досягнень войовничих кочовиків з набутками культури племен завойованих земель та під сильним впливом навколишніх країн, з якими степовики мали різноманітні стосунки.

Ювелірне мистецтво кочовиків є однією з найяскравіших сторінок творчості народів, які заселяли степові простори Північного Причорномор’я у IV-XIV ст.

У художній спадщині кожного кочового суспільства спостерігається виникнення рис і особливостей, які відповідали новим уявленням і багато в чому відрізнялися від тих, що були притаманні цим народам у районах їхнього колишнього проживання.

Протягом багатьох століть ювелірне мистецтво кочовиків зазнавало складних трансформацій. При збереженні старих традицій змінювалися форми, декор, вдосконалювалася технологія виготовлення, з’являлися нові види технічних прийомів художньої обробки дорогоцінних металів тощо. Взагалі розвиток ювелірного мистецтва перебував у прямій залежності від соціальних умов, вимог моди, загального рівня розвитку культури.

У скіфо-сарматську епоху більшість високохудожніх ювелірних виробів було виконано грецькими майстрами, які проживали в античних державах Північного Причорномор’я (Херсонес, Боспор та ін.). У середні віки ці античні центри стали провінціями Східно-Римської імперії – Візантії. І вже візантійські ювеліри в процесі постійних контактів зі степовими народами виготовляли коштовні вироби на замовлення представників багатих верств різних кочових спільнот, що замінювали одна одну. Зацікавлення предметами розкоші візантійського виробництва як у народів Східної, так і Західної Європи виникло не випадково. Адже в часи середньовіччя витвори художнього ремесла та декоративно-ужиткового мистецтва Візантії дістали світове визнання. Мистецтво Візантії, яке зберегло найкращі традиції античності, увібрало в себе багато елементів мистецтва Стародавнього Сходу, а також характерні риси художньої творчості варварських народів. Візантійські майстри-ювеліри, які створювали неперевершені прикраси із золота і коштовного каміння, довгий час залишилися законодавцями смаків. Їхні вироби були свого роду еталонами, на які орієнтувалися і які прагнули наслідувати.

В епоху середньовіччя культура кочовиків Північного Причорномор’я розвивалася паралельно з культурою слов’ян Східної Європи. Завдяки тісним стосункам двох різних світів поступово відбувався складний процес культурного взаємовпливу степовиків і хліборобів, який знайшов своє відображення в художній творчості цих народів.

Аналізуючи ювелірне мистецтво східних слов’ян VI-XIII ст., можна виділити два етапи в його розвитку. Перший – давньослов’янський (VI-VIII ст.) – пов’язаний з культурою найбільшого східнослов’янського племінного союзу Середнього Подніпров’я – полян-русів. Другий етап – давньоруський (ІХ-ХІІІ ст.) – пов’язаний з культурою першої східнослов’янської держави – Київської Русі.

Найважливішим явищем в культурному житті давніх слов’ян є виникнення на території Середнього Подніпров’я в VI ст. торговельно-ремісничих центрів з багатьма видами виробництва, включаючи і ювелірне.

Протягом VII-VIII ст. ремісничі поселення перетворюються на міста. Міські ювелірні майстерні забезпечували своєю продукцією не тільки місцеві придніпровські, а й інші давньослов’янські племена, які розселилися на території Східної Європи.

У цей період в ювелірному мистецтві можна побачити елементи балкано-візантійської культури, а також деякий вплив культури племен Південної Прибалтики і Північного Причорномор’я.

Мистецтво давніх слов’ян, як і інших європейських народів в епоху раннього середньовіччя, уявляється нам чимось далеким та малозрозумілим. Про нього не згадують літописи, жодна споруда тих часів не дійшла до наших днів. Проте знайдені під час археологічних розкопок пам’ятки свідчать, що мистецтво давніх слов’ян, як і інших народів тих часів, було тісно пов’язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, а також ювелірні вироби було оздоблено яскравими своєрідними візерунками. Саме в цій галузі творчості – у створенні нових орнаментів, декоративних форм, технічних засобів виготовлення ювелірних виробів – виявилися невичерпна фантазія і майстерність слов’янських митців, їхнє мистецтво було нерозривно пов’язане зі світоглядом давньослов’янських племен, бо всі витвори, за стародавніми уявленнями, таїли в собі певну символіку, зміст якої пов’язано з язичницькими віруваннями. Будь-які зображення – образи людей і тварин, рослинні орнаменти, геометричні візерунки – мали конкретне призначення: оберігати власника від різного лиха, допомагати йому в житті та праці.

Яскраве й самобутнє мистецтво давніх слов’ян, що складалося протягом багатьох століть, стало фундаментом, на якому народилося і розвивалося мистецтво Київської Русі.

У X ст., з прийняттям християнства, першу східнослов’янську державу – Київську Русь – було втягнуто в могутній життєвий потік західноєвропейського та візантійського світу, в сферу християнської культури. В процесі її засвоєння та багатовікового творчого переосмислення виникло оригінальне й самобутнє давньоруське мистецтво, яке є предметом законної гордості українського народу.

Найбільш яскравим виявом давньоруського мистецтва була ювелірна справа, яка до середини XIII ст. досягла найвищого розквіту. В цей час вироби майстрів-ювелірів Києва, як центру ювелірного виробництва в державі, мали великий попит не тільки в Київській Русі, але й за її межами.

Митці Київської Русі зробили великий внесок у скарбницю світової культури. Творчість давньоруських майстрів сягає корінням у глиб віків. На шляху свого історичного розвитку слов’яни Східної Європи мали взаємозв’язки з багатьма неслов’янськими племенами і народами. Тому формування мистецтва Київської Русі було складним процесом, що синтезував іранську, фракійську та фінно-угорську спадщини, ввібравши в себе візантійські, арабські та норманські художні традиції і мотиви. В жодній країні середньовіччя не можна зустріти так багато перехресних впливів, як тут, у контактній зоні між країнами Заходу та Сходу, Візантією та Скандинавією.

Поряд з давньоруськими коштовними предметами заможні верстви східнослов’янського населення, хоч і меншою мірою, користувалися і привізними високохудожніми ювелірними виробами, які потрапили до Київської Русі внаслідок військових походів, торгівельних і культурних зв’язків з країнами Західної Європи, Візантії, Кавказу, Скандинавії та зі степовими племенами.

Деякі з привізних виробів ставали взірцями для художньої творчості давньоруських майстрів. Однак в основі ювелірного мистецтва Київської Русі лежали національні форми, сюжетні композиції та орнаменти, які відповідали місцевим традиціям і звичаям.

У другій половині XIII ст. розвиток східнослов’янської культури на декілька століть було перервано монголо-татарською навалою. Але художні досягнення Київської Русі не загинули: вони стали невичерпним джерелом, основою творчості українського народу впродовж наступних віків.

сайт создан компанией